21 листопада у день Собору Архістратига Божого Михаїла та інших Небесних Сил Безплотних престольне свято відзначають 20 храмів Володимир-Волинської єпархії Цікаво що найбільше церков нашої єпархії присвячено Покрові Пресвятої Богородиці, друге місце за чисельністю посідають Михайлівські храми. Волиняни споконвіків шанували святого Архангела Михаїла, адже йому присвячено як найдревніші, так і новозбудовані святині. Одним із таких храмів є Михайлівська церква с. Замшани Ратнівського району. Оточена зеленню дерев за чепуристою огорожею, вона схожа на перлину в коштовній оправі.

Згадується про наявність православного храму в с. Замшани ще в XVI столітті. Нинішня церква в ім'я Св. Архістратига Михаїла побудована на кошти парафіян у 1809 році. Згідно з матеріалами обласного архіву (1849 р.) Ф 35, оп.-5, ед.хр. 136, л. 41-43 «Ведомость на деревянную церковь Михайловскую, казенного владения: Число дворов — 105, мужчин −422, женщин 415; церковь построена в 1809г. Земли усадебной- 6 десятин, пашенной — 43 десятины, сенокосной-25 десятин, под лесом — 11 десятин»

За переказами, саме в цьому році лютувала небувала епідемія холери. Селяни, зібравшись на найвищому місці села, молилися до Бога — лихо почало зупинятися, і, врешті-решт, затихло. Саме на цьому місці, де проходив молебень, в знак вдячності вирішили побудувати красуню-церкву, яка незабаром, зведена в короткий термін, почала радувати душі спасенних від неминучої смерті жителів села.

В 1807 р. було освячено місце, закладено перший камінь під будівництво храму. Кошти на побудову церкви жертвували люди, а також було виділено певну суму з імператорської казни, а з лісів які були під керівництвом влади були виділені матеріали на потреби будівництва. Свято Михайлівський храм побудований за всіма правилами православної архітектури храмів. Аналогів іконостасу церкви немає аналогів в районі. Ікона Святого Михаїла є чудотворною. Зокрема, старожили розповідають, ця ікона мала здатність переміщуватися сама. Наприклад вона могла змінювати своє місце перебування в церкві. В роки І Світової війни ікона сама перейшла з храму на дуб, що ріс біля церкви, таких дубів на цвинтарі було декілька. Сталося так, що дуб цей підпалили німці, які хотіли дістати меду з дубового дупла, але бджоли не дали цього зробити, вони нещадно кусали всіх хто намагався наблизитись до дерева. Дерево згоріло майже повністю і в його залишках знайшли цю чудотворну ікону, вона була майже неушкоджена, лише трішки обгоріли краї.

Особливістю цієї церкви є те, що вона не була закрита в роки атеїстичного гоніння радянської владою християнства. Імена священиків XIX невідомі так як церковний архів не зберігся.

Храм побудований на честь Святого Архістратига Михаїла і Всіх Небесних Сил Безплотних, пам'ять якого відзначається 21 листопада. Чому саме так названо церкву? Мабуть, кожен мешканець села знає про те, що в цьому ж 1809 році на місці, де молилися замшанівці на дубі з'явилася ікона Святого Архістратига Михаїла. Її переносили в інше місце, та даремно. Ікона з'являлась знову і знову.

Жителька Замшан Дудка Олена Самійлівна (дівоче прізвище — Корецька) , 3 червня 1929 р. народження, учасниця війни, активна прихожанка, учасниця хору з 1985 року згадує про Якова Мостепанюка: «Його батько пам'ятав, як будували церкву. Явився на дубі Архістратига Михаіл. Зняли — знову явився. І бачать, що то є Божий знак. Тоді ікону зняли і занесли в церкву.»

Кажуть, що Святий Михаіл зберіг церкву і під час Німецько-радянської війни — крислаті крони столітніх дубів захищали її і від стороннього злого ока німецьких окупантів, і під час горезвісних атеїстичних гонінь — адже церква була однією з небагатьох в районі, яка була постійно діючою, і в ті безбожницькі часи.

А день цей — 21 листопада — жителі села свято шанують. Історія свята така: це свято Ангелів, так званий собор (тобто церковне зібрання) Архістратига Михаїла і Всіх Безплотних Сил. Ангели — істоти духовні або безплотні, подоба самому Богу, обдаровані розумом, волею і могутністю . Всі Ангели поділяються на 9 чинів. Вони і хранителі людей, цілих держав і поселень, і кожної людини конкретно. Вони турбуються про збереження нас від бід і укріплюють нас в добротворенні, радіють, коли ми виконуємо волю Божу і гірко плачуть, якщо ми прогнівляємо Бога своїми гріхами. Св. Архістратиг Михаїл головним вождем небесних сил, що з грецької означає саме слово Архістратига (тобто воєначальник). Коли сатана повстав проти Бога і повів за собою багатьох інших духів, тоді він став захисником слави Божої. Зібрав Ангелів, що залишилися і стримав їх у покорі Богу. Сонм святих Ангелів багато численний, але з Писання і Передання відомі тільки такі: Михаїл, Гавриїл, Рафаїл, Уриїл, Салафіїл, Ієгудил, Варахіїл і Ієремії. Місяць листопад вибраний для свята Ангелів тому, що він є 9-м від березня, котрий був колись початком року, і число 9 відповідає 9-м чинам ангельським. З історії Свято-Михайлівської церкви відомо, що у 1860 році відбувся ремонт. У клірових відомостях зазначено, що дах протікає, вимагає ремонту, пошкоджені стіни.

Селяни зібрали кошти і в 1882 році фактично перебудували церкву, накрили бляхою. Має вигляд корабля. У XIX столітті побудована дзвіниця на 2 поверхи, окремо від церкви. Із 5 дзвонів великий мав вагу 12 пудів. Рахувалося за церквою 90 десятин землі. Для священика у 1883 році побудували будинок. Парафіян у 1892 році зафіксовано: 714 чоловіків і 651 жінка. У XIX столітті змінилося 16 священиків. Зокрема, тоді в церкві служили Пашковський, Теодорович Т.Баландрович П., Маркевич К., Михалевич Г., Шашкевич І., Скоробацький І.

У 1923–1924 рр. тут служив отець Даміан, у 1925–1943 рр. — отець Максим Туз, могила якого знаходиться біля церкви. Саме він у 1936 році відзначав смирення прихожан, їх прихильність до свого храму. Він писемно засвідчував церковному владиці, що «… на богослужінні тут людей буває повно і літом, і зимою, і навіть в жнива.» Чи в не найважчі часи служив отець Максим.

Дудка О. С., дитячі роки якої припали саме на цей період, згадує, що коли вони з подругами були в школі, донеслась чутка і до малих школярів, яких дуже любив отець Максим, що приходила бригада, як вона оточила хату священника (а батюшка жив з дочкою) і дітлахи, повертаючись зі школи йшли понад будинками улюбленого батюшки, щоб отримати святе благословення на прощання.

Син отця Максима зараз живе в США, але часто навідується сюди, на церковний цвинтар, де похований його батько.

В 1945–1949 р. священником служив Моргаєвський Остап,

1950–1974 р.р. — Огороднік Анатолій, який дуже багато коштів виділяв на оздоблення церкви,. Саме при ньому була зроблена підмурівка, бо до цього церква стояла на дерев'яних палях.

У 1975–1985 р.р. — Бірук Миколай Сидорович (дружина матушка Феодосія померла весною 2013 року)

Особливо тяжко було, за словами Олени Самійлівни, у війну та після неї. ЇЇ дядько Пірожик Клим був старостою саме в цей період. Добре пам'ятає розповідь про те, як хрестили брата, а кума прямо по дорозі з церкви забрали на війну. Батько Олени Самійлівни був дуже богобоязливим, читав Біблію, до нього ходили люди, адже прочитає главу — і роз'яснює.

Саме батько захищав сім'ю під час лихоліття війни: зробив льоха глибоко в землю, а зверху поклав колоди. Туди на ніч виряджав всю свою багаточисленну сім'ю (в сім'ї Олени Самійлівни було 8 дітей, з них 2 побували в Німеччині)

Потім сім'ю загнали, як каже Олена Самійлівна, «на 7-е село, в Яловецьк за Датинь», де вони жили 2-3 місяці. Жили у скруті. Добре, що взяли з собою корову — Олена її доїла, ходила по дикоростучий щавель для борщу — так і харчувалися, так і виживали.

Пам'ятає жінка й епізоди, що, як легенди, передавалися з уст в уста, розповідає, що до центру села під час окупації, снаряди то не долітали, то перелітали. Розповідає, що той же Мостепанюк Яків, знаходячись під шаленим обстрілом весь час молився «Господи помилуй». — і йому Господь дав життя — обійшлось лише пораненням в ногу.

З гордістю згадує і про те, як сусідські хлопчики ходили колядувати, і як саме батько позичав їм чоботи, які були в нього ще з Польщі, як ці чоботи закопували, переховували, щоб ніхто не відібрав.

Закінчилася війна. У 1946 році, після війни побудовано церковну хатину.

З 1985–1999 р.р.- року в храмі служив Михалюк Стефан Павлович, людина високодуховна, з вищою духовенською освітою, був справжнім прикладом віри та старанності для всіх парафіян. Саме у 1985 році у храмі провели капітальний ремонт, а в 1998 р. — пофарбували, розписали всередині, через рік — пофарбували ззовні. а потім, з 1999 — Балюк Валерій

З 2000 року в церкві служить отець Василій Матвіюк, рукоположений у сан у 1990 році.

У першій половині xx ст. понад 30 років церковним старостою був Паржаюк Ф. Нині головою парафіяльної ради є Матвіюк Р. М., а старостою — Старушик І. І., членами ради — Михалевич А. М., Хотинський М. В., Дідицький Л. М.

Керує церковним хором Матвіюк М. І., його активними учасниками — Михалевич О. В., Хотинський М. В.

Сьогодні Свято-Михайлівська церква живе активним духовним життям. При храмі діє Недільна школа, учні на чолі з вчителькою Козел Ларисою Іванівною неодноразово радують душі прихожан, особливо на різдвяні свята, коли приходять славити Новонароджене Богонемовля колядками та, у яскравому дійстві Різдвяного вертепу.

А 21 листопада, на престольне свято, до храму на святкове Богослужіння і молебень з'їжджаються люди з усіх приходів району, щоб отримати велику духовну радість, даровану Богом, по молитвах Архістратига Михаїла.’’

Цікавим є факт, що з села вийшли цілі династії священнослужителів:

1. Михалюк Степан Павлович — благочинний Камінь-Каширського району

— Михалюк Сергій Степанович

— Михалюк Владислав Степанович.

2. Хотинський Адам — настоятель Миколаївського храму с. Глухи

— Хотинський Василь Адамович

— Хотинський Микола Адамович

— Хотинський Леонід Адамович

3. Дудка Степан — настоятель храму с. Комарове

Дудка Василь Степанович — монах, отець Діонісій